Мій поточений шашілем рай –
Ні позбутися, ні оминути.
Знову й знову здіймають пилу салюти
Наполоханих янголів зграї.
На прокльонах замішані співи,
То хорал оскопле́них самців
Знову править у церкві моїх гріхів
І щербато сичать херувими.
У холодний липкий антимис,
Загорнувши приспа́ну Марію,
За собою несуть і стиха радіють
Що вколисати її спромоглись.
І старий в цвілі слів заповіт,
Перетягнутий грубою шкірою,
Що так довго служила мені разом з вірою,
Ліг на відкуп волхо́вних царів.
Так беруть звідусіль данину на вівтар
Правди нової, віри в тілесне,
На брамі повсталого Царства Небесного
Їх чекатиме інший цар…
А десь в саду посохлої оливи,
На смітнику старих передосвячених дарів
Цар справжній призове усіх своїх катів,
Закисне час і трапезу затіють дрозофіли.
