Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ольга Плай: Праматір. Частина ІІІ: Вогнем і мечем. Розділ ІІ. Початок кровопролиття. - ВІРШ

logo
Ольга Плай: Праматір. Частина ІІІ: Вогнем і мечем. Розділ ІІ. Початок кровопролиття. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Праматір. Частина ІІІ: Вогнем і мечем. Розділ ІІ. Початок кровопролиття.

Минуло три роки.
Русь процвітала, як і раніше. Ярополк правив у Києві, Олег — у древлян, а Володимир — у Новгородців. Але мир та злагода між братами не дуже панували. Син Предслави не любив молодших братів, часто дивився на них зверху та люто ненавидів: вони були дітьми коханок його батька, дітьми жінок, котрі руйнували щастя його батьків. 
Володимир та Олег часто зустрічалися, гостювали один в одного, а от спільної мови з Ярополком ніяк не могли знайти. Олег на відміну від Володимира зовсім зневірився у спілкуванні з Ярополком. А от Володимир одного разу все ж таки поїхав до Києва, в гості до найстаршого брата, але Ярополк жорстоко вигнав брата, не бажаючи з ним розмовляти. Предслава дуже сумувала за Володимиром і цей розбрат дедалі більше її засмучував.
Свенельд, переживаючи за свого племінника Олега, давно поряд з ним поставив свого сина Люта, котрому довіряв та безмежно любив. Юнак був таким, як і його батько: кремезним, відданим, покірним воїном. Але все це було зруйновано одного дня.
Олег, як і його покійний батько, обожнював полювання. На нього він збирався кілька разів на місяць, будучи вправним мисливцем. У всьому йому допомагав Лют, котрий ні на мить не покидав князя.
— Кажуть, що у наших лісах звірі стали надзвичайно небезпечними, — намагався застерегти Лют, їдучи поряд з Олегом на коні. — Я чув, що вже не один чоловік загинув від них.
— То все чутки. — відмахнувся князь, — Я стільки років полюю…
Під ногами їхніх коней потріскували сухі гілки. Свіжа зелена трава вкривала ліс, і де-не-де на деревах розпускалися перші листочки.
— На вепра йдемо? — спитав Лют.
— І на вепра, і на оленя. Кого вполюємо, той і буде.
Олег спинив коня: перед ним стояв великий кабан, як колись перед його предками. Гриді, що були поряд, також зупинилися.
— Зброю, — простягнув руку до Люта, що саме подавав лук князеві. Юнак натягнув тятиву і вистрілив у серце звірові. Але той, голосно закричавши, кинувся на чоловіків і вдарив Лютового коня. Тварина стала дибки і гридь зачепив дикого звіра мечем, від чого той впав мертвим. 
— Молодець, Люте, — гукнув Олег, посміхаючись.
Воєвода зліз з коня і підійшов до вепра. Довкола було тихо-тихо, ні душі, окрім мисливців. Зазвичай у цю пору року людей тут море, а тепер немає нікого. 
У кущах почулося рохкання і всі затихли. Ніхто не рухався, розуміючи, що поряд дикий звір, котрого можна не тільки злякати. Несподівано вискочив ще один, котрий з дикою люттю кинувся на чоловіків. Напевно, то була своєрідна помста за свого побратима, котрого убили люди.
Вепр щосили вдарив Люта іклами, від чого той упав. Олег, не замислюючись ні на мить, вкоротив віку тварині. Довкола знову стало тихо.
*****
Ярополк вже котрий рік насолоджувався безтурботним правлінням. Зала стала ще красивішою, слуг дедалі більше, а Гора та Київ процвітали.
— Горе, князю! — до зали після чергового зібрання бояр ввійшов Свенельд. — Горе!
— Що з тобою, Свенельде? — здивувався. 
— Мій син Лют… Ваш брат Олег, — чоловік ледве стояв на ногах, задихаючись. — Вони на полюванні… Люта поранив звір. 
Ярополк підвівся і зітхнув. Йому було шкода Свенельда, як і його улюбленого сина Люта, котрий неодноразово допомагав князеві.
— Прийми мої співчуття. Якщо потрібна допомога, то не соромся, кажи.
Свенельд дуже постарів. Його волосся повністю вкрилося сивиною, а обличчя — зморшками. Стан не був колишнім: спина згорбилася, руки тремтіли, наче трава на вітрі.
Чоловік пустив сльозу і, промовив:
— Уночі його не стало… Мій син втратив багато крові. – витер сльозу. 
Ярополк ніяк не міг повірити, що друга його безтурботного дитинства не стало в одну мить, через якогось князя Олега, котрому Лют служив вірою і правдою.
Небо над Горою вмить потемніло. Князь підійшов до вікна і побачив як заходить сильна гроза з Подолу. Блискавки розсікали небо навпіл, а грім лякав усіх невірних.
— Перун все бачить, Свенельде, — мовив Ярополк, глянувши на чоловіка. — Нехай Лют покоїться з миром.
—  Я поїду до нього.
— Ми поїдемо разом. 
— Ваш брат, — глянув у вічі князеві, — має бути покараним…
Втрата сина так розлютила воєводу, що він забув, що це його онуки, що вони його кровинки, що він обіцяв їх берегти. Ненависть руйнувала все, що було до цього: любов, повагу, ласку. Свенельд, не зважаючи ні на що, був готовий помститися родичу, скільки би це йому не коштувало.
— Поїдемо вранці. Готуйся. 
Предслава сиділа у своїх покоях. До неї ввійшла служниця і щось прошепотіла на вухо, після чого жінка миттю зірвалася з місця і пішла до свого сина. Вона ніяк не могла збагнутити, як брат так може вчинити з братом. Незважаючи на колись болючу історію з походженням Олега, жінка любила його як свого рідного сина — саме з нею минуло його дитинство, саме вона виховала його, не приховуючи їхньої нерідності.
— Як ти так можеш? — увірвалася до покоїв Ярополка. — Олег — твій брат!
— Він мені не брат!
— Брат, брат! Ваш батько…
— Батька давно немає. Тут я князь і це моє рішення!
— Ох, сину, — зітхнула. — Невже я тебе так виховувала? Невже?
Ярополк, нічого не сказавши, вийшов геть із зали. Предслава, зрозумівши всі його наміри, покликала служницю. Княгиня швидко нашкрябала щось на папері. 
— Слухай мене уважно. Я даю тобі цього листа, — дала згорток паперу, — нікому його не давай, крім Олега, чуєш?
Служниця кивнула. Княгиня полегшено зітхнула.
— Скажи гінцеві, що це — терміново! Нехай до сьогоднішнього вечора передасть його князю Олегові! 
Дівчина вклонилася і пішла геть. Жінка стала біля вікна і побачила, як гінець швидко покинув Гору в напрямку древлянської землі.
— Рятуйся, мій сину, рятуйся, — перехрестила гінця услід.
*****
 «Негайно покинь місто та ховайся: до тебе їде Ярополк»… — прочитав уголос і підвів очі до гінця. — Княгиня Предслава? Це точно її лист?
— Її, князю, — відповів той. — Вона наказала передати його якнайшвидше. Завтра князь Ярополк буде тут. 
— Повертайся до Києва.
— Щось передати княгині?
Олег на мить задумався. Так, він мав неабиякі статки та коштовності, проте не мав нічого особливого для Предслави. Його рука торкнулась паперу і чоловік заходився писати листа. Писав його довго та уважно, виводячи кожну букву, як його колись навчав Асмуд; у кожне слово вкладав якийсь таємний сенс.
— Передай це в руки княгині, — віддав сувій.
Дім древлянського князя вкрив дивний смуток. Гнів та ненависть брата завдали йому неймовірного болю. Думки Олега справдилися: Ярополк дійсно хотів позбутися його. Смерть Люта як раз дала привід зустрітися з братом. 
– Князю! – увірвався до Олегових покоїв один з холопів. – Княгиня подарувала Вам княжича. 
Після цих слів князь поспішив до покоїв дружини. Він сильно кохав її, хоч і знав не так вже й багато – менше року. Княгиня Предслава свого часу допомогла їхньому шлюбові, познайомивши прийомного сина з донькою найвірнішого боярина. У ній Олег побачив золоте сонце і вирішив ніколи та нікуди не відпускати Злату. 
-	Вона дуже схожа на твою рідну матір… - промовила княгиня до юнака, щойно той побачив красуню. – Золотоволоса, золотоока… Чиста Есфір. 
Побачивши дівчину з немовлям на руках, став перед її ложем на коліна та схилив свою головою перед нею. 
- Злато… проси в мене, що хочеш! – сказав дружині, поцілувавши її. 
- Завжди будь поряд, Олеже. – простягнула немовля князю. Той поцілував сина і прошепотів ледь чутно: 
- Тебе звуть Ростиславом… Нехай слава супроводжує тебе та росте разом з тобою! 
На ці слова дівчина посміхнулася. Олег зітхнув і згадав, що ось-ось його щастя зруйнується з приходом Ярополка. Він знову глянув на свою сім’ю і нахилився до дружини. 
-	Тобі потрібно поїхати звідси… Разом з Ростиславом. 
-	Чому, князю? – здивувалась. – Я щось зробила не так?
-	Нам загрожує небезпека, Злато… Мій брат… Він… Він знищить нас. 
-	Куди ми поїдемо? – спитала. – До батька? 
-	На захід. Там буде безпечніше. Коли все закінчиться, то я обов’язково повідомлю вас і заберу додому.   
Того ж вечора Злата з сином та декількома найвідданішими холопами покинули місто. Князь пригорнув їх до себе на прощання: він відчував, що більше не побачить їх.
-	Я повернуся за вами… - прошепотів. – Я завжди буду у ваших серцях. Ніхто, чуєте, ніхто не повинен знати про те, що Злата та маленький княжич – моя дружина та син! – звернувся до холопів. Ті лиш мовчки кивнули головою. 
Олег востаннє глянув на Ростислава, поцілував його та віддав прислузі. Якусь мить він міцно обіймав Злату, після чого пристрасно поцілував її, перехрестив на кінець. Втікачі швидко зникли з його поля зору, за ворітьми града.  
Олег почав готуватися до втечі. Він уважно переглядав всі предмети у своїх покоях, збираючи найнеобхідніші. Його погляд зупинився на листі від Володимира, на який Олег ще не встиг відповісти.
— Ох, брате, мені тебе не вистачатиме, — промовив, сховавши папір за пазуху, біля серця.
*****
Уранці Володимир отримав листа від Олега, якому неабияк здивувався. Його думки були тільки про родича, якому загрожувала страшна небезпека від найстаршого брата.
— Дядьку, — мовив до Добрині, — ми поїдемо на північ.
— На північ? — здивувався той. — Навіщо, Володимире? Якась негайна потреба?
— Читай, — простягнув листа від Олега.
«Вітаю тебе, мій брате! Пишу, щоби повідомити про небезпеку. Сьогодні я отримав листа, в якому княгиня Предслава попереджає мене…»
— Невже Ярополк може так вчинити?
— Читай далі, — Володимир вийшов на балкон, удивляючись в сторону землі древлян, де якраз був Олег. Світало і земля довкола світилася неймовірним кольором, що захоплювало дух.
«Втікайте до варяг: вони допоможуть… Я покидаю Овруч через прихід Ярополка… Твій брат, князь Олег».
Добриня важко зітхнув, зрозумівши всю суть загрози. Йому було шкода синів Святослава, проте найбільше він хвилювався за свого племінника, котрий міг стати безпосереднім учасником всіх цих подій.
*****
Уранці під Овручем стояло військо Ярополка. Олег зупинився у воротах, не встигнувши вийти геть з міста. Його серце билося немов шалене і хотілося вмить кинути все та побігти світ за очі.
Перед ним стояли Ярополк і Свенельд. Останній ледве тримався верхи, адже йому пішов восьмий десяток, проте в душі він був досі молодим воїном, готовим до битви.
— Вітаю тебе, Ярополку, — мовив Олег. — Скільки літ!
— Вітаю, Олеже. — гнівно глянув і спопелив поглядом. 
Тут Олег зрозумів, що його брат дійсно має не найкращі наміри. Його лице 	вмить похмурніло, а брови насупилися. 
На землю влягався густий туман, ніби хотів заховати дітей Святослава один від одного.
— Чому ти тут? — спитав Олег. — Навіть не попередив про свій приїзд…
— Я не батько — ворога не попереджую…
— Якого ворога? Ти про що?
— Ти вбив Люта…
— Він загинув. Мені шкода… Але я не винен в його смерті.
— Мою кровинку! — крикнув Свенельд, не витримавши. — Ти вбив мого сина!
— Так сталося. Але я не винен. 
Атмосфера ставала дедалі гарячішою. Ярополк дістав меча і підняв його до неба, голосно закричавши:
— Уперед, мужі руські! Візьміть це місто, град ворога лютого!
Розпочався бій. Два війська, наче дві ріки, злилися в одне ціле, голосно загримівши зброєю та обладунками. Олег почав відбиватися, але зрозумів, що йому не виграти — виїхав верхи на міст, звідки вирішив відправитися у сторону поля, де його не знайшли б.
Раптом Олега щосили вдарили чимось важким по голові і той впав у рів, голосно закричавши ім’я брата:
— Ярополку!..
Це були останні слова князя Олега.
Бій закінчився. Ярополк спустошив місто, проте так і не знайшов брата, котрого так хотів убити власноруч.
Князь київський став посеред міста, де до його ніг поклали бездиханного Олега. 
— Ось ти де, вбивце, — схилився над тілом. — Прощавай, брате. 
Свенельд схилив голову, бо йому було шкода свого внука, ні в чому не винного. Чоловік важко зітхнув і підійшов до Ярополка.
— Давайте поховаємо його з честю.
— Його? — здивувався Ярополк, — він же вбивця!
— Це не поверне мого сина… - відвів погляд. 
На мить князь замислився: невже цю сутичку спеціально влаштовано? Невже Свенельд так хотів помсти? Життя за життя. Ох, стало гірко Ярополкові, коли той зрозумів, що не поговорив з братом, не дав йому можливості все розповісти. 
— Невже ти цього хотів? — підвівся і кинувся до гридя, — Як ти міг, Свенельде, як? За що?
Чоловік глянув у гнівні очі Ярополка і важко задихав. Серце щосили заболіло і той схопився за нього, миттю впавши на землю. Його погляд спинився на Олегові, без вини винуватому.
Ярополк, скочивши на свого баского, щосили його підшпорив і зник за межами Овруча, тікаючи від самого себе. «Вбивця!» - лунало у його голові. А перед очима – тіло брата. Батько ніколи не пробачив би цього! Хоча, подейкували, що він вбив Улеба… А Свенельд? Як він міг? Вірний воєвода, улюбленець його батька та діда, і раптом – зрадник. 
Син Олега та Злата так і залишилися жити на заході. Ярополк, Володимир та інші ніколи не дізнаються про них. 


ID:  748842
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.09.2017 12:25:23
© дата внесення змiн: 02.09.2017 12:25:23
автор: Ольга Плай

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (330)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

norton, 02.09.2017 - 17:46
"давайте" – неприпустиме. це слово з'явилося в широкому обігу, здається, аж в 20 столітті, а по суті є грубим вульгаризмом
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: