Так яскраво й виразно присниться
Понад вишнею шиферний дах,
У будиночку білім криниця,
Щоб узимку не мерзла вода,
Сонце в сосни сіда, а зі сходу,
На півнеба розвівши гілля,
Дуб високий вартує городи,
Вигляда перехожих здаля.
І відтоді надійно і втішно
Компас пам’яті всюди веде:
Дуб – на сході, на заході – вишня
Не дають заблукати ніде.
Сосни, верби… Пісок та болото…
Над болотом кричать журавлі…
Три травички зроста на городах –
Не прожити з такої землі.
Тимчасово селилися люди,
Що не мали деінде житла.
Досі руки болять від застуди,
Бо у кліматі вогкім зросла.
Та дитинства вітчизна – навічно
Як пароль, закарбована в нас –
Категорія не політична.
Може – біологічна? Хто зна…
Бо так само, я думаю, сниться
Рибам в морі – далека ріка,
Ліс північний – у вирії птицям,
Щоб вертаючись – не заблукать…
Проминуло... майнуло... Все важче
В синій пам’яті відгук знайти.
Так безжалісний час відчуваєш,
Що руйнує і творить світи.
І не так, виявляється, складно
Дещо інше, відтак, полюбить…
Знов наснилося: сосни над садом…
Сивий верес… Піщані горби…
Оценка поэта: 5 Мені іноді спадає на думку, що я народився не там, де мав народитись. Життя пройшло у місті. Я не можу вирватись із холодного взимку і спекотного влітку Донецька - з міста, яке не розуміє мене і у якому мені некомфортно. Отакі справи.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Колись чоловік розповів мені таку історію: до них на роботу приїхав індієць. Коли його запросили до квартири в Києві, він спитав: а де Ви живете? Він не міг зрозуміти - як можна виростити дитину, якщо немає саду? А мені теж життя в місті видається дещо несправжнім.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Вірші на конкурс - завжди трохи експромт, може, якби я покрутила цей вірш в думках довше, щось сказала б точніше, але мені самій він припав до душі
Вы тоже любите Лесю Украинку? 
