Відпахло літо м’ятою п’янкою,
Духмяним квітом липа відцвіла,
Не знала я краси іще такої,
Що змалечку у світ мене вела.
Ставок застиг у сивих верболозах,
Срібляста повінь затопила яр,
Й життя сільського неймовірна проза,
Та, особлива, в кожного своя.
Там вечорів казкова зоряниця,
Нову надію людям посила,
П’янить колоссям жита і пшениці,
Що підступили ближче до села.
Там серце ранить пісня солов’їна,
Вона любов і дух мій ізціля…
То все моя квітуча Україна –
Моїх дідів і прадідів земля.
6.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, рiднi мiсця завди будуть найбiльш красивими, найбiльш приемними для кожноi людини.
Тiльки от у вас у 14 рядку - якось набагато частiше вживають слово "зцiля", нiж "iзцiля". Може вам цей рядок трохи змiнити - "Вона любов i дух мiй вмить зцiля".