Зайченя мале вухате
Вранці вибігло із хати
І на гойдалки пішло.
Друга там собі знайшло -
Не лисицю, не вовчка,
А смішного їжачка.
Очі в друга - чорні, милі.
Ніс задертий догори,
Дві передні лапи в милі,
Мало лив на них води,
Коли зранечку вмивався,.
Йти ж на гойдалки збирався!
Гостра морда, круглі вуха,
В їжака. Є й піджачок,
В нього вшила вправна муха
Десять тисяч голочок.
Зайченя спитало басом:
- Як тебе, голчастий, звуть?
- Мама зве мене Їжасом.
А татусь то Коль, то Круть.
А тебе, сіряк, як звати?
- Взимку - Білий, Кусень Вати,
Влітку – Хмарка чи Стрибун.
Ти, до речі, їж кавун?
- Так, люблю цей м’яч погризти –
Соковитий і вогнистий.
- Знаю, й це не звук порожній,
Де його купити можна.
- Маєш гроші, то ходи.
- Ні. Та ти знайдеш гриби,
Я продам, бо ж я торгаш,
І кавунчик буде наш!
Зайченя із їжаком
В прилісок пішли пішком.
Там грибки вони знайшли,
На базарі продали.
Кавуна собі купили,
Довго стежкою котили,
Жадно втягуючи слину.
З’їли майже половину,
Як спинили свій забіг,
Як ступили на поріг
Лісу. Решту без торгівки
Поділили й у домівки
Понесли: зайчисько - в лапах,
Їжачок на голках-дряпах,
Й рідних теж (є в них лице!)
Пригостили кавунцем.
Гарний буде для малечі!
Миле вухато-колюче товариство! Та ще й зметикували, як поласувати кавуном! 
