Дощ почався якось несподівано,
Краплями ударив по шибках.
Прокотивсь потоками розгнівано,
По, нагрітих сонцем, жолобках.
В поведінці цій він був так певний
Знав, що зачекалися дощу,
Полюбляють стан оцей плачевний.
За любов старанно пригощу.
По землі, порепаній від спраги,
Потекли, радіючи, струмки.
Мріяли так довго про розваги...
Іноді збуваються й думки.
Жебонять струмочки, спотикаючись.
До вподоби їм сьогодні гра.
З камінцями, по дорозі граючись,
Річечка маленька вже текла.
Довго я дивилась на цю зливу,
В голову приходили думки:
Мало треба так, щоб буть щасливим.
Ось, наприклад, так, як ці струмки...
:16
:Маленькі струмочки,неначе стрічечки
Як то по землі в*юнкі,срібні річечки
Дарують жадану вологу і радість
Яка ж то щаслива для всього миттєвість...
І для нас також,мов п*янка ота свіжість...
Успіхів Вам!!! Час згладить всі негаразди.Радіймо життю,Надійко!!!