Раптово небо потемніло
І дощ холодний, як з відра,
Полився щедро, зашуміло,
Мов спілий вірш, із під пера.
Все просить пити, бо щоденно –
Палюче сонце у горі...
І світ збудився не буденно,
Ожив сприймаючи і грім.
На дворі Літа середина
В полях виспівують жита
Й вагомий колос гне стеблину...
Пора надходить золота.
Так день за днем, і скоро Осінь
Пошиє сукню з жовтизни,
А там – Зима закриє просинь
І знов чекати до Весни.
Живем у змінній круговерті
З тих пір, як світ оцей постав.
Кипить життя – не має смерті...
Є Бог і правда ця свята.
