Цей літній дощ невідомо звідкіль
Раптово оросив зів'ялу землю,
Гуляла з вітром літня заметіль.
І грім гримів. І стало трошки темно.
А я ішла, не відала куди,
Аби сховатись від дощу, як лиха.
Аж раптом я помітила сліди
Дивакуватого чудного чоловіка.
Хтось вдалині стояв. Сам під дощем.
Весь мокрий, не сказав мені ні слова,
Та серце огорнув болючий щем,
Він тихо плакав росами любові.
І стільки в тих очах було тепла,
І ніжночті, і докору, і болю.
А він стояв, розкривши два крила.
І дощ тарабанів по парасолі.
До нього йшла по дощових слідах,
Невидимою силою прикута,
Хотіла, щоб подав мені хоч знак,
Та десь позаду засміялись люди.
Раптово зник мій дивний мандрівник,
Я озирнулась - не було нікого.
Мабуть, це був не просто чоловік,
Який шукав під зливою дорогу.
Скінчився дощ. Лиш тиша грозова.
І по калюжах дзвін останніх капель,
Неначе недоказані слова.
То був не дощ. То просто янгол плакав.
Юлічко! цікавий,бо передімною насправді був ангел запрошую. прочитайте мою прозу" Під охороною янгола" зрозумієте мене.Ви пишите гарно! Мені подобається.Дякую!