намалюй мені образ, та почепи на стіні,
щоб його було видно лиш тільки мені:
з тьмяними барвами, з текучо-повзучими рисами:
нехай там все міниться, і тече, і сповзає донизу,
ніби жовто-зелені шмарклі по хвилях отруйного слизу.
вниз та все вниз –
скільки ж горя я людям приніс!
обертай мене та крути, але й думай сама головою:
вмалюй мене повністю в ніч, а серед божого дня
чисте місце залиш, де ми ніби знайшлися,
де зросли, і збулися, і відбулися з тобою, –
так, щоб люди кивали, казали: "господи, що за бридня!"
тож ходімо, летімо та падаймо –
нам не слід залишати слідів:
все то справді бридня, все неправда,
але все то я знаю: бачив.
чесно кажу: я міг бачити
все до подробиць так ясно бачити все, що хотів,
та все вниз, та все вниз – намалюй мені очі,
що навіки сліпі, а прозрівають тоді,
коли блискавка блимає, щоб міг дивитися,
як цілий мій світ народжується та помирає.
гай-гай, я сміюся? а кому ж то я винен за це?
ясно кому: дияволові душі пропащі пасти.
тягніть мене з цього клятого низу,
ніби з даху чорти по слизькому залізу,
та все дужче і нижче. дитино, привіт –
покажи та скажи мені, де мені впасти:
все то неправда, а все й не бридня, бо таке моє бачення:
надто довго уважно вдивлявся туди униз.
я гадаю, тепер навіть не має значення,
чи залишу сліди свої тут,
чи лиш кілька нещирих сліз.
за твором: self portrait, rainbow
