Ой летіла пташка
через всю долину
та і обернулась
в молоду дівчину.
— Пташко моя, пташко,
вибач, що покинув,
Вибач, що не верну
більше на вкраїну.
— Я ж тебе кохаю,
милий мій козаче,
— шепоче дівчина,
та й серденько плаче.
Ой летіла пташка
та й над синім морем,
бо не знала де їй
утопити горе.
Пташечка співає
козаку молитву,
щоби повернувся
та пережив битву.
— Милий мій козаче,
я тебе чекаю,
сидячи на гілці
у рідному гаю,
облетіла берег,
облетіла море,
а мені все дід мій
кожен день говорить:
— Як він не вернеться
— вийдеш за Іванка.
Чи приготувала
йому вишиванку?
— Ой не вишивала
й за нього не піду,
краще десь втоплюся,
не чіпайте, діду.
— Тільки ти, мій милий,
був моїм коханням,
та ось-ось Іванко
прийде на сватання.
— Моя чорноброва,
моя кароока,
я до тебе ніччю
завиваю вовком,
думаю про тебе
кожную хвилину,
тільки не вернусь я
більше на Вкраїну.
Ой летіла пташка,
пір’ячко вронила
Їй було так важко...
Не зосталось сили...
Завтра вже вессілля,
чекає Іванко.
Полетіла пташка
з дому іще ранком.
Летіла й співала,
що летить далеко
До свого козака
у шалену спеку.
Серце її крає,
Пір’ячко злітає,
Завтра знайдуть пташку
Мертву у Дунаї.
