В серпневу ніч, як вітер спить,
Вдягнувши чорні шати,
Нараз стемніло в одну мить
Вікно моєї хати,
Пташина стихла і мовчить,
Лише важкі краплини
Землі спішили сповістить,
Що скоро злива рине...
І в передгроззі тім душнім
Враз тріснуло... розпалось...
І розкотився дужий грім,
Аж небо захиталось!
В нічній розпеченій імлі
Шугали блискавиці...
А спраглій, стомленій землі
Так мріялось напиться!
І щедрий дощ, як літепло,
Зацілував їй груди...
Ще в небі гримало, гуло,
А в хатах спали люди.
Їм ранок - чистий, як сльоза,
На обрії іскриться,
Немов приснилось, як гроза
Витала, мов Жар-Птиця.
1967
