А хмари в небі, мов депутати,
Зібрались чинно на спільну раду.
Якби ж то дружно голосувати,-
Так ні: від них лиш дощик із градом.
І спікер-вітер між ними в'ється -
То хмари в купу, то розжене...
А на землі там нехай здається,
Що всім проблемам скоро кінець...
Снують по небі, сонце ховають.
Ще й закривають, буває, місяць.
І ще як "строго" суддів "карають".
ЩО б не робили - лиш торби з сміхом.
А на землі тут давно ведеться,
Звикли, що є скрізь ніч, ранок, день...
В диво очищення вірить десь серце,
Душі в полоні брехливих ідей.
Сміються хмари: вода ж озер в них,
Дають їм силу річка і море.
Там, на землі, їм немає рівних:
Тут, в небі, рай їх...Як комусь горе,
Хай ще потерплять - терпіли ж досі,
Можливо, доля всміхнеться й їм...
...Та з землі вихор здійметься - досвід...
Тоді тим "хмарам" кінець усім...
Такі цікаві образи - чудовий задум! 
Хмарам, як і депутатам, немає ніякого діла до людей))) 
