розмиті думки через тіло до болю
вриваються шумно із галасом спішно
вони поглинають мене з головою
вони роз'їдають клітини мізків
стою немов вкопана чарами марами
мене охопило що душить і тліє
засліплює очі пекельними фарами
всередині тіла стражданням рябіє
і болем і болем і знову і знову
нізвідки з'явилось нізвідки прийшло
мені б лише мрію оту кольорову
та вкотре вдаю що мені всеодно
так хочеться тиші і хочеться спати
забути забити в залізобетон
так хочеться зірку рукою впіймати
але у руці є лише телефон
до бою до раю у протистоння
до себе від себе тікати не слід
мистецтво життя може і виживання
мистецтво сприйняти й відкинути світ