Ти знаєш, буде мить прощання, буде,
заколе в грудях, щось тривожно зліва…
Мені начхати, що нам скажуть люди,
душа твоя уже перегоріла,
й ми стали холодом мовчати зтиха,
стали говорити на півтону вище…
Твоїх долонь в моїх лишилось крихти…
Пробач за все, і дякую за вірші…
Я чекаю…, і ти ночами ходиш
в снах моїх сумною попелюшкою,
розриваєш днів бентежні хороводи,
поправляючи заквітчану подушку…
Теплом по спині бігаєш невтомно,
зникаєш в вікнах світанкових, щирих,
повертаєшся усміхнена додому,
але у наше спільне щось, не віриш…
Ти прокидаєшся, я вслід за тобою…
Тримаєм небо на плечах щосили…
Знаєш, буде мить й вечірньою порою
згадаємо усе, що не зробили…