Близько до кордонів свого серця
Не пускай предвісницю дощу,
Мокрих вулиць, злив мінорних терцій.
У валізах райдужних ношу
Вістря голки в ніжності краплинах,
У цілунків пристрасних росі.
Не впускай - отрута ж це, підшкірно,
І вколоти серце не проси!
Бо заснеш, і доки світ уявний
Бачити ти будеш в стилі ню –
Звичок стертість я латати стану,
Час довкола тебе зупиню.
В зарослях трояндового лісу
Бажане, жадане віднайдеш;
Квіти ці вбивають дуже ніжно –
Краплі крові вздовж прозорих меж.
Мрій кордон з реальністю граничить –
Знаю я де двері, де ключі.
Істину шукаєш в протиріччі,
В запустах колючих уночі,
В грозах безпросвітних, в довгих шлейфах
Музики невиплаканих сліз –
Вхід таємний. Все кладу до сейфу
Райдужних із вигляду валіз.
Не пускай до серця надто близько –
Сам себе в заручники не став:
В цім саду так солодко,
Та тісно.
Сон - реальність. Замкнений портал.
Як не впустиш - не закуш, не впізнаєш що й по чім, в цьому магія кохання і весни квітковий збір. 
