|
Роздався крик, над прірвою яка здавалося б без дна,
Вітри його понесли у безмежність.
« -Чи буде кимось туга почута ця моя,
Мабуть це плата за відверту лекговажність.
Піддалась я на поклик віддалених доріг,
Манила даль, безтурботність і свобода.
Летіла, бігла, не відчувавши своїх ніг,
Була заманливим шляхом - світська дорога.
Цей світ здавався повністью, із надлишком моїм,
Цілком моє, я жадно все ковтала.
Була готова все навік зробить своїм,
Вершинами і в темпі, життя своє я будувала.
Навколо безліч друзів, багатство і веселість,
Здавалось це назавжди, в розвагах без кінця.
Та як же я над порірвою цією опинилась,
Над прірвою з гріха і забуття?
- Загину, в пропасть люту полечу,
Мабуть ніхто не прийде і звідси не врятує.
Мабуть дремно в небо із молитвою кричу,
Моя ж душа спасіння потребує.
Оце вона, розплата за надію на себе,
За те що все святе я легко полишила.
І голос Пастиря не вабив вже мене,
Без нього моє серце наче зачерствіло.
Десь там далеко, у теплі моя сім'я,
У тому затишному домі , у безпеці,
О як я скучила за піснею мого Царя,
за ніжним Його словом в моїм серці.»
Такі думки над прірвою здіймались,
Там сліз не мало впало в темноту.
Душа ледь-ледь над кручею трималась,
З останніх сил піднявши голову свою.
Вона одягнена в обірвані, брудні лахміття,
Пороком втомлена, поранена, в крові.
Насичена непрвдою, вже на краю безодні,
Забуті мрії і стремління висоти .
І враз, яскраве світло розлилося,
Любові голос так ніжно пролунав:
«Загублене життя тепер знайшлося,
Тебе душа, так довго Я шукав!»
"-Мій Добрий Пастир узяв мене на руки,
Перев’язав всі рани, одежу нову дав.
Я прихилившись можу серце Його чути
Мене Він знову, лагідно по імені назвав.
Скелясті гори далеко залишилися позаду
Я тихо плачу, але від радості тепер.
Його любов дала мені в житті відраду
Тепер я вдома, серед полів, садів, озер."
ID:
728456
Рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата надходження: 12.04.2017 09:09:40
© дата внесення змiн: 26.04.2017 18:04:36
автор: Олександр Кушнерук
Вкажіть причину вашої скарги
|
щемно.... 
