Я не легкі шукав собі дороги,
Може тому,що молоденьким був,
Долав не раз їх навіть до незмоги,
Щоб до своєї цілі досягнув.
Я ці дороги добре пам"ятаю,
Бо деякі вели у майбуття,
Тепер,як казочку онукам вповідаю,
І про стежки ,дороги і життя.
Я не кажу,що було їх без ліку,,
Але повірте досить їх було.
Бо,як не як,але для мого віку,
Таки не мало у житті було.
Та не дивуйтесь ,любі мої діти,
Що я кажу про це не раз й не два.
Мені тепер на схилі літ радіти,
Що я прожив в тім світі не дарма.
Хоча не раз ходжу у снах я ними
Й відвідую ті давні всі місця,
Але насправді коротаю днини,
Бо вже й не та енергія життя.
А от душа-оспівує простори,
Й не піддається прихоті й рокам,
Вона несе мене думками в гори,
Навіть туди де шкодить ворог нам.
Тому,кохані,я так вперто пишу,
І другим вже не стану на землі,
Перо і зошит звісно не залишу,
Поки живий-писатиму вірші.
