Немає тут машин, ні коней ні повозок,
Тут всі ідуть пішком, вся правда тут проста.
І випитий уже, води прозорий мозок,
І схудлі всі такі, мов зняті із хреста.
Розпечені піски – екзотика пустині,
Усе тепер не так, усе змінилось враз.
В розжареній душі, одне лиш серце стигне,
Забулася уже вся гіркота образ,
Батьківський білий дім і голуби над дахом.
Вже марево стоїть десь там удалині,
О, якби можна так, щоб обернутись птахом.
Так хочеться туди полинути мені,
Там в річку до води, верба схилила лози,
Тут ноги по піску ідуть за кроком крок.
І котяться з очей в пісок гарячий сльози,
Все дальше я несу, важкий солдатський строк.
Красноводськ 1973 р.
