Кулі соколи грудьми закрили,
І далі степу постріл не летить.
По країні лиш хрести, й могили,
І біль у серці, як струна, щемить.
Помирають досі в степу діти,
І що не день сочиться юна кров.
Червоніють ранні маки-квіти,
Про втрачену нагадують любов.
Немов духи, громи канонади
Заполонили димом простір й час.
І замовкли скрипок серенади,
І солов’їний не лунає джаз.
На Поліссі від грому – відлуння.
Воно, мов пес, кусає і болить.
В місячне вдивляючись світіння –
Війни ненавиджу ні суть, ні мить.
Попрошу, щоб сонце вийшло тихо
І ніжно заграло у клавесин,
Заховало у болото б лихо,
Дивись живим вернуться батько й син.
Соколам вклонюся на могилі
І прощення у Бога відмолю.
Матерям, мій Боже, дай лиш сили,
Дитину захисти щитом Свою.
Соколи на небі оживають,
Їх пісня Богу в небесах звучить.
Дзвонами на землю прилітають
Цей спів у серці, як струна, щемить.
Чуттєво й гарно. Особливо рядки: Соколи на небі оживають,
Їх пісня Богу в небесах звучить.
Дзвонами на землю прилітають
Цей спів у серці, як струна, щемить.
