Десь там за піднебессям душі плачуть,
Що вже готуються прийти в буденний світ.
З небес земну всю кривду чують й бачать
Неправду вікову, і біль останніх літ.
Зійти дозволить тільки Божа воля,
Й наповнить сяйвом зоряним додолу шлях.
Прихована лишається лиш доля…
А бій лунає на віддалених полях.
В руках у мами плачуть немовлята,
У їх серцях палає заново життя.
І лиш не бачить крихіток їх тато,
Спинилося в бою його серцебиття.
Спинилося й холоне мужнє тіло…
Душа пішла й чола торкнулась немовлят.
О, як же свята батькові кортіло.
Не дочекавсь. Життя забрав стальний булат.
Відкриє доля сяйво немовлятам,
І зацвіте на полі брані з вишні сад.
Майбутнє дітям боронив їх тато,
І сам піднявся у Чумацький зорепад.
Десь там за піднебессям душі плачуть,
Що вже пройшли стражденних буднів землі світ.
З небес земну всю кривду чують й бачать
Неправду вікову, і біль останніх літ.
Десь там за піднебессям душі плачуть,
Що вже пройшли стражденних буднів землі світ.
З небес земну всю кривду чують й бачать
Неправду вікову, і біль останніх літ. Боляче, але ж так і є.
"за піднебессям" – непорозуміння. душі на небесах – то й є "над піднебессям?; "у їхніх серцях" правильно; "їхній тато"; в рядку 3 з кінця надто складна й довга фраза
Дуже пронизливий вірш. Торкає струни душі. 
