Нічна западина. Сповільнення годин.
Душа теплішає у стані перемовин,
і крізь зірчастий, лунко вичищений комин
шукає зір когось у плетиві судин
святої тиші, що, мов виснажений птах,
злітає махом на земні затвердлі крихти,
на дні зіниць його гуляють жовті віхті,
і чорні крила спочивають на кущах.
Я міркувала – світ великий і чужий,
але в украдені нічні глухі години
замерзлим гостем він в оселю мою лине,
за день приборканий, з утоми півживий.
Я тереблю його, та носом він клює,
ми сидимо за ненакритими столами,
він вислуховує мої набридлі драми
або цікавість напівсонно удає.
