Поміж дерев відчутний погляд, що так у душу зазира
ти випускаєш з очей сльози, які душевно зігріва.
Твій погляд смутку, мова втоми, веде тебе у небуття,
яке завжди ось так щоночі у сон примари закида.
Твій подих теплий, не холодний, на нього Orbita нема,
що так дереться твоїм горлом і в мозок свіжість закида.
Eclipse під носом, а в руках,
занедбаний, трухлявий термос
з якого кава витіка і падає в парадоксальне небо.
Зима навколо, сніг іде й нема нікого, хто б зігрів,
а на твоїм волоссі пустота, де появилось плем'я мозгоїдів.
Шершава грива на коні, який крізь ліс тихенько пробира,
тримаючи в копиті склянку чистого і свіжоспеченого червоного вина.
Ти дивишся на світ очима, які на диво ще живі
без пориву та сил замерзли ноги, які кругами бігати могли.
На дворі холод, дому вже нема і залишилося чекати кілька днів.
Та добре, що в кишені пластинка жуйки заваля
- 76° С щомиті.