Зимно не тільки за вікном, а й у душі. Пішла раптово, грюкнула гучно дверима, мовчки, без пояснень...
Як у відомій казці, в серці застрягла льодинка. Дивно, але нічого не болить, і не хочеться чути «Вибач і повернись». Приємне відчуття свободи, коли з одного боку, відчуваєш, що звільнилася від чогось важкого, негативного, мінорного, не потрібного; а з іншого боку, давить незвична тиша і порожнеча…
Нічого не тішить. Немає ніяких бажань, окрім одного – загорнутися в ковдру і спати. Себе не жалію, і не сумую за втраченими почуттями, просто нічого не відчуваю…
Як довго це буде тривати? Невже аж до весни? Що може розбудити мене із цього майже летаргійного сну? Вийду сама із депресії, як і раніше, чи цього разу потрібна стороння допомога?
Чітко розумію, що справа не тільки в тому, що когось там у моєму житті більше немає, а в тому, що в країні війна, за вікном зима, і надії, що щось зміниться на краще в найближчому майбутньому, більше немає…
Куди зникає оптимізм і віра? Чому немає більше сили для спротиву? Що буде завтра, через тиждень чи місяць – не знаю. А раніше все планувала наперед і майже все збувалося…
Не можу зрозуміти, це змінилася я, чи життя стало настільки іншим, що мені в ньому місця немає. Надворі вже ніч, і я повільно засинаю…
Щоночі я бачу дивовижні сни. Вони настільки цікаві, сюжетні, що, тим більше, не хочеться прокидатися вранці. Останнім часом все частіше сниться село, подвір’я, садочок, але якась невидима сила в рідну хату мене не пускає…
Звичайно, завтра настане новий день, і, не дивлячись на апатію, виникає думка: "Що там далі на мене чекає?"
ID:
701192
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.11.2016 03:01:47
© дата внесення змiн: 11.11.2018 20:21:35
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|