З блакитних тіней, із туману
Встає, як в дзеркалі-воді –
Такий знайомий, без омани
Непоказний дитинства дім.
Сіренький, в кленах весь, кораблик –
Ти не заміниш злата блиск,
Казковий самий, навіть райський
Палац. Мій талісмана – лик…
Пливеш в бузковім синім морі,
Багато пристаней вбачав…
То ж пам'ять знов тримає зорі
І обрій, що тоді кохав.
Твої найщасливіші днинки
В нікуди відлетіли всі;
Ми не забудемо віднині
Ніч у сузір'яній красі.
Степами ніжними там бути
В тій тиші, що замінить рай…
Моя ти річка незабудка,
Мій тополиний милий край…
Там пісня Мами тихо ллється
І спокій радісний в душі –
Це те, що музикою зветься
В чутливім серці,… на межі…
Тут щастя наше зустрічали.
Життя, що яблуневий дим…
У світ нас звідси проводжали
І знову ждали поїзди…
Під незабутнім вишень цвітом
Роки, як пелюстки – знайди…
Переді мною взимку й літом
Ти, мій кораблик, назавжди!
26.04.1998р. Авторський переклад з російської
