Сама в собі замкнулась. Двері зачинені ззовні
Я живу – не живу. Може, життя всього лише сон
Я запнулась на останньому слові
Тієї розмови, що вела сама із собою.
Я живу в своєму Всесвіті. Мені задушно в ньому
Щільно заперті двері. Висить залізний замок
У полоні власних страждань, власного болю….
Серед коробок цукерок і підступних пляшок ….
Я підходжу до вікна на самісіньких пальцях.
Єдине вікно на всі чотири стіни….
Через нього я на світ великий поглядаю…
На світові страждання і страхи….
І страшне видовище перед очима…
І хочеться закричати на весь охриплий голос
У світі все набагато страшніше….
Там сотні як я, тисячі п’яниць….
Що власне мій Всесвіт? Нікчема серед нікчем…
Я помру в ньому раніше, ніж у світі великому….
Світі трагічних подій і великих проблем….
Світі відчайдушного крику….
А тут серед сірих стін власного відчаю
Серед суцільних хмар сірої стелі
Я від самотності гину…
Втрачаючи залишки віри….
Мені остогиділо страждати за себе….
Звільніть мене хтось! Зріжте пута!
Моя душа рветься до хмарного неба
Де триває боротьба світова!
до кави=)
