— Вірші пишеш? Краще щось би корисне робила! "
(З розмови)
З якихось давніх сновидінь,
Що їх вловити неможливо,
А може, із гірких сумлінь
Вірші з'являються, як диво.
Вони в душі лежать на дні,
Вони заховані далеко.
Та раптом з'являться самі,
Зненацька, наче злива в спеку.
В них є якийсь магічний струм,
Що народивсь, мабуть, у генах,
Що розчиняє ритмом сум,
І розганяє кров по венах.
Вірш розфарбує сірий день
У кольори яскраво-чисті...
Сказати може тільки "пень",
Що в них — ніякої користі.
