Повітря
Коли заходить у легені,
У яких довго затримували дихання,
На смак наче ліки.
Серця,
Які довго горіли,
Наприкінці стають наче випалені
Пустельним сонцем.
Я дякую тобі
(А треба дякувати,
Що б не було це)
Як не за біль,
Що робить мене людиною,
То за розум,
Що дозволяє мені
Тобі дякувати,
За можливість знову писати сповіді,
Молитись і
Знаковим
Робити сущне.
Доки ти міркуватимеш
Про все оце,
Про любов і душу,
Про серце й дихання -
Я строчитиму
Вірш за віршем.
Вірш за віршем.
Це і є моя відповідь.
