Порожній вузький коридор. Синьо-білі потерті стіни. Одні напроти одних двері. Іноді їх супроводжує пара-друга стільців. На кожних - вибитий чорним номер.
Ще є стеля. Така висока... І, мабуть, біла. Хоча й здається сіро-жовтою. На ній висять люмінесцентні лампи, що час від часу помигують, створюючи сутінь. У кінці довгого коридору вікно. Майже на всю стіну. Але світла не прпускає.
А ще тиша... Страшна, самотня, гнітюча... Вона вбиває будь-яку мрію... Змушує опустити руки і чекати... Чекати і боятись... Прокручувати у голові всі наймалоімовірніші варіанти та все ж вірити... Щосили хапатися за соломинку надіії... І молитися... Молитися від серця... Так, як ніколи досі... Молитвами не завченими — вони вивітрились зі змученої пам'яті, — а щойно народженими у великих муках. Молитвами мученицькими... Молитвами материнськими...
У вухах лунають голоси: хтось когось лає і хвалить, пробачає і вибачається, сміється і плаче, карає і хвалить, ображається і переймається, турбується і втішається... Все сплелося... Тиша і метушня... Пред очима, неначе давно відзнята кіноплівка, пропливають кадри. Вони чомусь зовсім позбавлені кольору. Чорно-білі... З колишнього життя...
Ось голубий конвертик; маленькі ніжки біля вуст; перші посмішка, зубки, слова; безсонні ночі — пролиті над ліжечком сльози; садочок — втіха, пестощі, любов, зламана рука і вітрянка; школа — активність, навчання, свята, бандура, друзі, дівчатка; училище — тютюн, гулянки; після — сім'я, діти, алкоголь, можливо наркотики і... Сльози... Прохання... Сльзи і прохання... Ріки сліз і прохань...
Відчинились двері. Когось котять. Хтось знову на волосинці від смерті. По ту сторону чутно крик-завивання. Вона не одна. Та це не втішає...
Понад тиждень чергувань. Години очікування в тиші та страху. Болить серце, голова, душа. Напружені вщент нерви. Ненависне життя...
Сон забуття. У тому ж коридорі. На стільці. Біля потертої синьо-білої стіни. Чийсь обережний дотик і... І постріл-вирок... На якусь мить час зупинився, втратив свідомість, майже вмер.
А далі... Далі крик на межі смерті та божевілля... Крик страшний, несамовитий, вбивчий. Від нього стигне кров, бігають мурахи, шевелиться волосся... Крик...
Крик матері... Матері, що втратила надію...
Все зрозуміло написано... нажаль
