Добрий вечір, а чи ранок, дорогі черкасці,
Сидите там на роботі?! А якої трясці?!
Ментеляєте руками? Над столом зігнулись?
Хоч би встали та й пройшлися, в вікно обвернулись,
Подивились на сонечко, що є у віконці,
Хоча б трошки уявили, як гарно на сонці,
Як пташки кругом співають,
Розквіта природа,
Як навкруги вештається багато народа.
Всі біжать кудись, щось роблять, а грошей немає…
Якщо трошки й появились - їх не вистачає.
Не зведуть нещасні люди кінці із кінцями,
А щоденно так втомляться - не прийдуть до тями.
Живіт з голоду болить - кишки їсти просять,
Та серденько ще стукає, й ноги якось носять.
А нам трошки повезло - нам дали путівку
Надурняк, а не за гроші і не за готівку.
Тож в будинку відпочинку ми тут опинились,
Відпочити від роботи, бо трохи втомились.
Цей будинок у Боярці, боярським і зветься.
Тут їмо, спимо... А що нам робить зостається?!
На кроватях валяємся, як тільки поїли,
Розучились щось робити, забули, що вміли.
Лиш один шлях щодня знаєм - скоріш до їдальні,
А напхавши живіт повний, спішимо до спальні.
Живемо, як королі, як з царського роду,
Любуємось на чудову, як райську, природу.
Ходим лісом до джерельця по лікарську воду,
Бо такої водиченьки не пили ми зроду.
Дивуємось, що в Боярці тарганів немає,
Й комарі наче відсутні, жоден не кусає.
А їсти нам таке дають, що нам і не снилось,
Від обжорства в нас і серце ледь не зупинилось.
Та пізніше ми вже звикли їсти, як у бочку,
І відходить від обжорства в зеленім лісочку.
Там не тільки можна дружно під кущами сісти,
Й спорожнитись від усього, що прийшлося з’їсти,
А й в казковій літній тиші лісом любоватись,
Походити між дерев й назад повертатись.
Мужчин серед нас так мало, що всім не хватає,
Тож кожного столітнього дівчина хапає.
Веде його за рученьку, аж серденько в’яне,
А як тільки їй за двадцять, то дід і не гляне.
Діди тут так розгулялись - хочуть молоденьких,
А у наш бік і не глянуть, не хочуть стареньких.
От тому себе поводим ми дуже пристойно,
Бо не нужні ми нікому, щоб гульнуть достойно.
Ви можете бути певні - не даєм ми фору.
Ще такого черкащани не знали позору.
Ми тільки танцюєм, так що в спині жарко,
Отже, скромно і сумлінно держим свою марку.
Тут в пошані лиш дівчатка, що внучками звуться,
А всі ішні жіночки одні зостаються.
Натикаються на стіни, падають з ступеньки,
Бо нему кому провести, бо вони одненькі.
І проблема оцим жінкам до столу потрапить,
Адже жоден чоловік час на них не втратить.
Бо старенькі дідусики не годні до діла,
Дуже хочуть тулитися до молодого тіла.
З нього труха вже сиплеться, і толку немає,
А він лише з молодою дівкою гуляє.
Заглядає їй у вічі, ходить по алейкам,
Та співає побрехеньки, наче соловейко,
Вішає лапшу на вуха, що він муж державний,
За кордоном десь служив і політик славний.
Знає мови іноземні, добре ними «ляпа»
Словом, хлопець хоч куди - на лисині шляпа,
Щоб нарешті дозволили йому оженитись.
Й люба дама в ролі жони може опинитись.
Після слів цих, Боже милий, просто мимоволі
Кожна жінка уявляє себе у цій ролі,
Й мріє теж за жону бути цьому діду,
А поки що ходить разом з дідом до обіду.
А з обіду цього діда в номер провожає,
І радіє, що такого друга уже має.
Отак діди собі ціну вміло набивають,
Й молодесеньких прислужниць хитро здобувають,
І не знають ці дівчатка, що то тимчасово,
Що з заїздом іншим дід той знайде пару нову.
Які ж хлопцям молодим потрібні дівчата?
Та мабуть ще не родились такі немовлята,
Ще в проекті їх немає на білому світі,
Ще не встрілись батьки їхні в брачному завіті.
От коли вже постаріють, рука затрясеться,
Тоді й для них молоденька дівчина знайдеться,
Яка мріє влаштувати життя із стареньким,
Досвідченим, працелюбним дідом багатеньким.
Щоб молодість цінував, баксами засипав,
А на її гульки з іншим лиш очима глипав.
Дідок буде поли мить, їсточки варити,
Все прощать, мовчать, не лаять, в усьому годити,
Купать її у шампанськім, кофе подавати,
І безропотно вночі без жіночки спати.
Та трястись, щоб тая жінка, із ним збагатившись,
Не чкурнула з усім добром, а він сам залИшивсь.
Бо йшла заміж із метою ради всього того,
Що придбалось за весь вік життя у старого.
Й має думку лиш одну - все до рук прибрати,
Схоронивши старика, та й хазяйнувати.
А поки що одні ходять хлопці молодії,
Бо дівчат порозбирали дідусі старії.
Отакі житейські справи на світі бувають,
Як в будинках відпочинку люди спочивають.
ID:
694056
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 12.10.2016 23:22:46
© дата внесення змiн: 12.10.2016 23:22:46
автор: Наталія Карпова
Вкажіть причину вашої скарги
|
