Поетесі Шостацькій Людмилі присвячується
Яка ж ся дівчина красива,
Смарагди-очі просто диво.
А як вона мені всміхнеться,
То серце враз в груд́ях заб’ється.
Їй голос ніжні звуки тії,
Що душу м́ою пестять, гріють.
В її присутності німію,
Сказати слово я не смію.
Ходжу за нею просто тінню
В осінню днину і в весінню.
Вона мовчить, а я ще більше,
Від цього нам зовсім не ліпше.
Минають дні, вона зітхає,
Мого признання все чекає.
Як підійти, сказать «кохаю»,
Навчи, мій Боже, бо не знаю.
Щиро вдячна Вам,Володимире.Мені дуже приємно і дуже сподобався вірш.Посміхаюсь.Я часто пишу вірші про усіх,а мені давно не писали.Приємно спілкуватись з талановитими поетами.
Людмила зраділа! Бо таке освідчення незвичайне!!! Вам вдалося! Я рада за Вас! 
І як щиро... 
