Вона йшла додому всміхнена і чарівна, безтурботна і легка, і думала: - “Хай, як є, можливо так і має бути, а можливо і ні, та яка мені різниця, чи є в мене вибір?» А вдома на неї чекав чоловік: не любий, не милий, просто людина і все. Вже так склалося життя, що залишившись сам-на-сам з дитиною, не обираєш, того кого маєш обрати, а так «маємо те, що маємо». А потім так повернула доля, що і сама на те не сподіваючись, Ольга зустріла його: високого, вродливого,та, що найбільше її зачепило і вразило достатньо розумного чоловіка. Їй було з ним цікаво, хотілось жити, але душа розривалась між любов’ю і провиною. Ольга стомлено зняла осінні туфлі, поставила їх на своє місце і непорушно сиділа дивлячись у вікно. З кімнат доносився голос сина і чоловіка. Вони не чули, що Ольга прийшла додому, і як завжди часто бувало засідали за комп’ютерними іграми. В шибку стукав косий дощ, і била гілками молода берізка. Ольга зайшла до кімнати, і як завжди запитала:
-Хлопці їсти будете? Та її ніхто не чув, батькові з сином було не до того. Ольга пішла на кухню, взяла телефон і подзвонила Валерію:
-Доброго вечора. Як справи?
-Пишу статтю, вже завершую. П’ю холодну каву, як завжди, робираю підвіконня, яке завалене роботою, і звісно думаю про тебе…
-Дякую, відповіла Ольга.
-А ти Олю, як?
-Все добре, Валерію, просто скучила.
-І чому так сумно?
-Хочеш сходимо до кав’ярні, хоча, що я кажу, ти ж хвилюєшся, що побачать, засудять і скажуть в твою адресу непристойні (принизливі) слова. Ой Олю пробач за сарказм, я не хотів, просто мені все одно, що скажуть. Я хочу бути з тобою щасливим з тобою, а ти – ні.
-Валерію, ти ж знаєш, відповіла Ольга, та у відповідь почула лише пусті гудки телефону. «І кому вона робить краще» - кидаючи слухавку, думав про себе Валерій. «Нікому: ні собі, ні мені, ні йому. Одне лихо». Валерій взявши нову пачку «Біломор – каналу» швидким кроком рушив до Ольги. Вона того не знала, не передчувала, і навіть не могла подумати про таке.
Валерій зайшов в добре знайому багатоповерхівку, піднявся на другий поверх і подзвонив в двері. Йому швидко відімкнули, і це була Ольга. Вона дивилася на Валерія великими чорними очима, і ніби благала: «Йди звідси будь ласка.»
-Олю, хто там, доносився голос чоловіка з кімнат.
Помилилися, у відповідь мовила Ольга.
Валерій підніс її холодну руку до вуст, поцілував і промовив:
-Вибачте, помилився.
Після того прикрого випадку Ольга його не бачила. Вона телефонувала, приходила в сквер на їхнє улюблене місце, та все було марно, Валерій ніби у воду канув, його просто не стало і все.
Ольга не знала де він жив, адже завжди її проводжав Валерій, вона не знала в якому видавництві, чи газеті, він працює. Валерій тільки сказав, що працює журналістом, та й не так довго вони зустрічались, щоб Ольга пішла до нього на роботу. Її тиха, спокійна вдача була ніби заважала долі, вона пливла за течією все життя, не боролась, не вимагала, а тому і не вигравала на фінішній лінії. Вона проклинала той день і ту годину, коли не впустила його у своє життя, адже він пришов, щоб розставити всі крапки над «і», а вона не дала йому це зробити. Сердилась на себе, ламала в пальцях олівець, але то була марна справа… Неможливо було нічого повернути. І тоді вона вирішила зізнатися про свій гріх чоловікові. Одного вечора, Ольга сіла біля Володимира, коли той дивився футбольний матч і тихо промовивши випалила:
-Ти знаєш Володю, я тебе зрадила.
- Слухай, не заважай, йди краще принеси горішків до пива, мимохіть мовив чоловік, а потім різко розвернувшись вдарив її по обличчю.
-Зрадила! А чого від тебе ще чекати? Шалава! І не заважай мені, бачиш я зайнятий, продовжуючи солодко пити пиво мовив Володимир. На тому і завершили.
Вставши рано Володимир відчув прохолоду і пустоту в ліжку, він любив довго спати, та цього осіннього ранку встав рано. Йому не було куди поспішати, на роботу він не ходив вже майже шість років, та й навіщо, коли дружина заробляє, ну трохи не вистачає звісно на життя, але то вже таке діло, вижити поки що можна. Шарпаючи ногами по холодній підлозі Володимир повільно пішов на кухню. Надибав на столі записку для нього й сина, це писала Ольга.
Доброго ранку, мої хороші.
Я двадцять років присвятила тобі Володю і Сергієві. Тепер вибачте мої любі, я хочу пожити і для себе.
До побачення. Ваша Оля.
Володимир оторопів, він пригадав вчорашній вечір і все зрозумів, Ольга покинула їх двох. Сина, який вештався з ранку до пізнього вечора невідомо де, а потім до півночі грав в комп’ютерні ігри, і його чоловіка, який ніде не працював, і навіть не думав про те. Натомість Ольга тягнула дві роботи і головного бухгалтера і ріелтора, і все для них, не отримуючи ні вдячного слова,ні теплого поцілунку. І куди вона подалась, чухаючи потилицю думав чоловік, залишила все: і квартиру, і все, що в квартирі, з;їхала з глузду баба, думав про себе сорокачотирьохрічний Володимир. Так, тепер потрібно шукати роботу, а то не дай боже ще не повернеться, знаю я її, характер впертий.
Ольга йшла прохолодним осіннім ранком по мокрим алеям всипаних різнобарвним листям з темно-синьою валізою на колесах, в якій були її документи та речі. Куди йшла вона і сама не знала, але згодом вирішила, що жіночий монастир, це те, що їй наразі потрібно. Вона вирішила присвятити себе Богові – бо він справедливий, люблячий і благословенний. Ольга не відчувала ні листопадової прохолоди, ні крапаючого дощику, не помічаючи гарного кленового листя, яке підхоплював вітер на свої прозорі великі крила… Та раптом її плеча хтось торкнувся, і вона зупинилася, і заплакала, Ольга відчула рідний дотик теплої руки. Вона обернулася і побачила Валерія.
–Як ти мене знайшов? Валерій притулив до її вуст вказівний палець і сказав:
- Я відчуваю тебе, як пташка осінь, птахи летять у вирій у теплі краї…Ходімо кохана додому. Там тепло і затишно, а дощ лиш стукає по шибках.. В очах Ольги стояли сльози щастя і радості. Ольга забула про обітницю Богу. Адже людина в щасті забуває про все.
Пустився сильний дощ, а на осінній алеї під великою парасолькою стояло двоє…і цілувались, мов вперший чи в останній раз.
ID:
692251
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.10.2016 19:51:41
© дата внесення змiн: 03.10.2016 19:57:05
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
