І вже нічого не пишеться,
Просто не хочеться, чи не можеться.
Лиш камінь від серця залишиться,
Та воно все одно тривожиться.
І пісні уже не співаються,
Відспівані вони давно,
І душі більш не закохаються,
Будуть лиш пити сухе вино.
І голос рідний більше не почується,
Звуки осені тихо кричать.
І дотик ніжний більше не відчується
А в душі голоси дивно дзвенять.
І на жаль нічого не пишеться.
Ні вірші, ні проза, ні поеми.
Очі на світ сирий відкрито дивляться.
Очі питають тебе:
-де ми?