Привіт, людино з дірками у тілі ,
Із тебе витікає щось мені чуже...
Мені твої слова не будуть милі
Вони мене шипами ловлять за живе.
Ти любиш подзвонити серед ночі
І розбудити моє хворе божевілля
Не бачив ти мене ще навіть в очі
І кажеш про майбутні плани вільно.
Тобі не боляче мене до рани прикладати?
Я кислотою повна самоти,
Ти можеш все життя людьми себе латати
Але тобі від неї не втекти...
Лише коли в собі ти знайдеш всесвіт
Ти щось для мене значити будеш.
Коли побачиш в серці волі цвіт
Наврядче ще комусь його так принесеш.
Ти можеш не хотіти в тиші жити,
Чи не хотіти взяти... Самота...
ЇЇ багато , стане всім лишити
Але вона залишиться моя...
Привіт , людино з дірками у тілі,
Хоча вони здається у душі
Від тебе чути перегаром й цвіллю...
Хоч я тебе й не знаю у житті.
