Ділити дитина вміла на два,
Робити то завжди здавалось потрібним.
Забити голівоньку свою сповна
Тим діленням встигла нездібним.
Всі приклади нищила на один мах -
Результати блищали шикарні.
Та несподівано, немов удар в пах,
Перед нею з'явились непарні.
Тоді округляти прийнялась вона,
Сувати за власним бажанням.
Зморила ту істину солодка брехня,
Змінивши її на зітхання.
На чорне і біле, на зло і добро, на зебру нещасну ділити - за що?
Керуючись досвідом не наших умів, двоїчністю сповнюєм до кінця наших днів таке барвисте й багатогранне життя в котрому є більше ніж два.
Не знаючи суті сують у дві лиш колонки,
Все складне є просте - ярлики і іконки вже розвішані всі, обери лиш для себе що сказали тобі вже обрати.
Чорно-білий фокус, двоїчна витівка, пастка,
Демо-версія судження, до іменника частка!
Вузьке коло рабів і сліпців у неволі власної хиби, старої, як світ.
Переливайся барвами більше у світлі,
Щоб око твоє вловило нові малюнки,
А старі вже забуло, одквітлі.
