1
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Божественна червона рука розсікає твій хліб.
Він кришиться, немов кора вологих дерев.
Він перетворюється на твоє осолоджене тіло –
тіло дев’яти розрубаних химер
вітер кидається кастаньєтами,
немов
твоїм скелетом
грається
іспанський вуличний пес,
немов на твоїх вустах
застигла мить
витанцьовує
райдужну оболонку
Вола Дья
Прийми мої нутрощі
заради
окалічення,
заради
невимовних
значень
Ра
Бо
Я Радість
Непережитого
І невимовленого,
Бо я сон
Після смертельної спонуки –
страх людськості
Перед клеймом закоханості
Найменша з шахових фігур
Із найсильнішим потягом
до самознищення
Птах ницості.
Світ вищості,
в якому
ти не знайдеш
ґрунту
місця,
яке могло б бути заповнене
квітами зла.
2
Коли в простір неба вбігає дикий носоріг,
Ти відчуваєш мій гнів.
Він гуркоче, немов
туманний Стікс,
гублячи в собі душ тих,
хто втік.
Я не здійснив переправи,
знищивши твої сліди на мапі,
міст відправи
відбудували,
коли мене вже в тому місці геть не стало.
