|
Колись ми малими самі чи з батьками
Ходили шляхами, ясними стежками.
Ходили до родини, ходили святкувати,
Було нам добре, є, що пригадати.
Поступово життя пішло в небуття,
Під ногами і на узбіччі квітує сміття.
Як же недбало ми занепад допустили?
За розвагами загубили стежки дитинства,
Ми всі хотіли мрії-долі, чарівної сили,
А натомість звершили неосяжні вбивства!
Як же недбало ми занепад допустили!
Звершень досягнули – ми йдемо до вершини!
Околиці заворожують ще й досі,
Скажу чесно, якщо не зблизька.
Завжди сенс і задум є в дорозі,
Якщо ти не прислужник свого демониська.
Неможливо пхатись не в своє просо,
Коли хвилювань доречних на думці низка.
Це не вперше і не востаннє погляд скоса:
Сумнів лезом холодить, пече, наче різка!
Все твоє й моє, і наше, спільне навкруги!
І сходи над видноколом, і західні вечірні упруги!
Як же недбало ми занепад допустили?
За розвагами загубили стежки дитинства,
Ми всі хотіли мрії-долі, чарівної сили,
А натомість звершили неосяжні вбивства!
Як же недбало ми занепад допустили!
Звершень досягнули – ми йдемо до вершини!
Прохромили груди вила, обрубали білі крила,
ти ж бачиш, є й для тебе - тут і там нова могила.
Лягай, очі закривай, мрій напроліт віками,
спи в airmer-колисці, кохайся із ID-снами,
постав бренд на собі, можеш, лети на Багами.
Жоден культ чи ритуал не зробить нас Усе-богами.
Ми - Ніщо-боги. Дороги, дороги, б'єш пороги...
Тобі вся краса на світі сниться у фараоновій гробниці,
ти й не подумаєш, що, можливо, ти мумія з столиці,
чи десь із окраїни, по суті ж, нема різниці.
Як же недбало ми занепад допустили?
За розвагами загубили стежки дитинства,
ми всі хотіли мрії-долі, чарівної сили,
а натомість звершили неосяжні вбивства!
Як же недбало ми занепад допустили!
Звершень досягнули – ми йдемо до вершини!
Гірські пороги
ламають роги,
і всі діти й боги
раді босоногі.
Не затуляй вуха, коли чуєш плач,
не відводь погляд від невдач.
Мрії це початок, не роби з початку кінця,
віднайди у собі трудівника і митця.
Йдучи некороткий мужній похід
Стежками дитинства, бачиш: світ
є сумним і трагічним, та непідробним,
десь таким, як був, а десь – антропомостром.
Десь вихваляють злодія,
А десь грає німа мелодія…
Гірські пороги
ламають роги,
і всі діти й боги
раді босоногі.
Лютий 2016. Бр-Кйв.
PzN.
ID:
645645
Рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата надходження: 21.02.2016 09:21:02
© дата внесення змiн: 30.08.2016 01:46:39
автор: Dingo Барський
Вкажіть причину вашої скарги
|
