Я все надіюсь, що ти почуєш.
Годую надію, що може відчуєш,
Як мене бурею, бурею хвилюєш
Коли ти зі мною навіть не фліртуєш.
Хоча мотиви мої завжди прозорі,
І дечим схожі на неба нашого зорі,
Тобі не знати у якому це горі
Жити, коли твоє щастя у чужій коморі.
Для тебе я завжди вірний і добрий
Такий, ніби песик той лабладорний...
Ти нутром чуєш, що в душі це доберман
Педантично злісний, здатний на обман.
І кожен раз мовчиш багатослівно
Дивишся, як цікавлюся я цим.
Як це кричуще провокативно,
Ніби не прихований інтим.
Але все одно ж не кажеш.
Ніби ти так того бажаєш,
Щоб вчепився в твої плечі
Змушуючи жаліти про не сказані речі.
А не стане ще цього моменту
Поки не знайду в своїй душі
Необхідного останнього фрагменту
Яким насправді виявилась ти.
