Злі слова руйнують стіни,
Сотні падають униз.
Проковтнули вже руїни
Наших душ осінній бриз.
Сходять ввечері троянди,
Розцвітають квітники.
Та не чути звук балади,
Заплітаються роки.
Десь на сході впало сонце,
А на заході – встає.
Попрощалось голомозе
Із байдужістю людей.
У могилах свіжих тіні
Підіймаються в життя.
На блискучій чорній міні
Підірвалося дитя.
За зимою далі літо,
Після осені – весна.
Запищала гучно квінта,
Впала сивою сосна.
Не повернеться додому
Батько, що пішов робить.
Не почує вже гомону
Його слів дитяча мить.
Повертається депеша,
Не дійшовши до біди.
Тільки світ не перевернеш
У правдивий бік стіни.
