Бережись грози, і грому,
І людей, і взагалі свого життя.
Придумай собі стіни, чотири чорних стіни:
Прикрась їх телевізором, а може і ковром…
Бо я колись прийду у гості
І сяду проти тебе.
Не буду пити ані чаю, ані дихати повітрям,
Яким ти забруднив себе і весь свій дім,
Тому що все так весело, аж бридко.
Ти бачиш, як танцюють стіни?
Ці чорні стіни, ці чотири стіни,
Всім друзям приклад, краще всіх багатств.
Нам весело. Я думаю про хвилі,
Що тихо перекочуються в морі.
А тут нема ні моря, ні води,
Ні навіть чаю… я не хочу чаю
Із твоїх рук. Він наче якийсь чорний,
Як чорні стіни, ці чотири стіни,
В яких ти все життя своє переіснував.
Існуй у телевізорі, в дивані,
Існуй в закритому вікні,
Заліпленому скотчем, щоб повітря
Не оживило тебе ненароком.
Я хочу ці чотири чорні стіни
На пам'ять сфотографувати, і колись
Покласти фото в гаманець, а потім
Зі злості перервати й відпустити…
