У церковному приході відзначають свято,
Зібралася уся паства і гостей багато.
Ллється музика органна солодка, єлейна,
У священика Степана дата ювілейна.
Ще на свято запросили поважного чина,
Відомого політика, бо була причина.
Та він чомусь затримався, гості сумували,
Вирішив Степан із сцени звернутись до зали:
- Поки ми чекаєм гостя, може йде він пішки,
Я про себе повідаю вам, панове, трішки.
Двадцять років, як служу я у цій церкві, друзі,
І признаюсь перші кроки проходив в напрузі.
Коли слухав першу сповідь, плакати хотілось
І боліла за вас, друзі і душа і тіло.
Памꞌятаю, як хлопчина сповідався тихо,
Говорив, що дуже грішний, скоїв страшне лихо:
Вкрав у матері всі гроші, спокусив сестричку,
Продав новий телевізор, свиню і теличку,
Любив витягати гроші із чужих карманів,
Часто водив до квартири друзів-наркоманів.
Я послухав і жахнувся, а що ж далі буде,
Якщо ходять в мою церкву такі лихі люди.
Та приходили до мене надалі і інші,
І поволі зрозумів я, що хороших більше…
***
Ось відомий всім політик уже прибуває,
Ось прямує до трибуни і розпочинає:
- Дорогого ювіляра сердечно вітаю,
Бо з ним нашу першу зустріч добре памꞌятаю.
А знаєте, чому день цей так запамꞌятався?
Бо я першим з його пастви в нього сповідався…
