Тебе покликать час пройшов,
Не хочу більш даремних мрій,
Бо кожний зблиск надії знов
Мені приносить біль тяжкий.
Зійшла туману пелена,
Відкрила скелі наготу,
І ранку сонячність ясна
Не барвить мрію золоту.
Та вічно у душі моїй
Твій світлий образ променить,
Бо знає тільки Бог святий,
Яку ми мали щастя мить!
Emily Jane Brontë
It is too late to call thee now
It is too late to call thee now,
I will not nurse that dream again;
For every joy that lit my brow
Would bring its after-storm of pain.
Besides the mist is half withdrawn,
The barren mountain-side lies bare,
And sunshine and awaking morn
Paint no more golden visions there.
Yet ever in my grateful breast
Thy darling shade shall cherished be;
For God alone doth know how blessed
My early years have been in thee!
