Якби знали, як серце на клапті рветься,
Якби знали, як важко тепер без тебе
Всі, хто кажуть, що час лікує, минеться,
Що всміхнеться морозяне, чорне небо.
Що ти, мабуть, не був судьбою, а просто
Лиш уроком жорстким, котрий вчить стояти
Чи підпорою до нетривкого мосту,
По якому ішла вже життям пом'ята.
Якби знали, як довго пливуть хвилини,
В котрих обмаль тебе, а взамін – самотність.
Кожен день наповняє на половину,
Решта – пустка, безглузда неповоротність.
Якби знали оті, хто втішає, просить
Залишити усе ж для польоту крила –
Що зламалися вітром, котрий приносить
Тільки протяг у душу й важезні брили.
Якби знали...
Якби знав і ти чи повірив у диво,
У моє безкінечне, як світ, кохання.
А без тебе навколо усе фальшиве.
А без тебе лише – мовчання...