Шон Маклех Патрик
«Когда свеча гаснет»
(перевод Владимира Туленко)
Я так хотел, чтоб в чёрной темноте
Не факел даже, вовсе не фонарь,
А маленькую лишь зажечь свечу…
Я в диком одиночестве хотел
Живого голоса – тихонького – как жар,
В глухой ночи, где безязыко я молчу.
Моя печаль летучей мышью улетит
Между деревьев, между лиственниц слепых,
И между ясеней, и влажных и больных,
Моя печаль умолкла, как осенний гром.
Там ватность елей в немо-глухоте,
И все трясины непробудны, словно в сне.
А я без палицы иду, и без повадыря…
Наощупь пробираюсь я не зря!
Туда, где гордый ворон не несёт костей,
Где даже жабка – друг, а ёжик - то пророк.
Где вместо хлеба на обед – печаль,
Где соль на рану, где себя не жаль…
*****
Коли свiчка гасне
Шон Маклех Патрик
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…