й чого тим спогадам ятрити душу
цілунками, які засипав час
в бігу своєму невсипущому
від нас?
стягнути рани йодом нових зустрічей
в перипетіях необачних мелодрам,
а дні біжать, а ночі стиха мучать так -
то тут, то там...
отак, присівши на секунду стомлено,
змітаєш пил із стрімкого крила -
кохання стерлося останніми "любовями"
у прах
і тільки бавитись тонким, ледь видним, спомином,
теплом, що тліє ще в серцях,
життя іде, спливає з перешкодами
в її очах...
лишитись у повітряному замку,
в країні опівнічних мрій,
та зорі пересіяні старанно
у ній,
тому й бредемо різними шляхами,
хтось - напролом асфальтовим шосе,
хто - путівцем над темними проваллями...
хоч час іде,
невпинно, невблаганно і гаряче́,
не залишаючи і миті на спочинок,
застигну, монументом я неначе,
в хвилину,
коли її уста торкались невловимо
до моїх губ, жадаючи обіймів...
вітри з минулого у душу скам'янілу
закинуть
картини й чорно-білі фото,
де рватись на шматки іще не мусив.
чому ж то так розчулено і довго
ці спогади розкраюють нам душі?
кажуть, що час не лікує, а лише прикриває новими враженнями старі рани...
мені тут, на сторіночках рожевого, сказали, що любов ніколи не проходить, вона залишається в нас назавжди, це схоже на правду, отже час все ж таки приходить в білому халаті, стукає по коліну молоточком, зазирає у горло, слухає дихання і змушує ковтати знеболювальні пігулки
Андрій Люпин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Андрій Люпин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та ні, щастя - багатовимірне!!!! це просто теплі спогади, які бережуть тих людей, що з тої чи іншої причини вже не поряд))) тим більш, що випадкових зустрічей не буває)))) дякую, що читаєте)))
ото ми з Вами вже нацокались)))) 
