Маленьке Щастя запитало Бога:
Чому любов зникає у серцях?
Чому в них оселяється тривога?
І прозвучала відповідь Творця:
«Не бережуть того, що мають люди
Не вміють дар любові цінувати…»
Сказало Щастя – «Виросту і буду
Любові радість людям повертати!»
Довго Щастя по світу блукало,
Схудло, змаліло, втомилися ноги.
Але його чомусь не помічали,
І стомлене сіло воно край дороги.
Тут бачить – бабуся старенька іде,
Худенька, мала, ноги стерлися в кров.
І сил вже немає, от-от упаде…
Так Щастя нарешті зустріло Любов.
Здивоване Щастя її запитало –
«Всі кажуть, що Ти молода і красива?»
Любов посміхнулася гірко й сказала –
«Байдужість людська мене так підкосила».
«Тебе люди теж, бачу, не помічали?» –
І зеркало з торби Любов дістає.
Поглянуло Щастя і плакати стало,
Побачило там воно горе своє.
Любов обняла його ніжно рукою –
І стали вони молоді і прекрасні.
«Ми разом навіки тепер із Тобою!» –
Всміхнулося Щастя, як сонечко ясне.
З тих пір, якщо любов в серцях зникає,
То щастя теж їх мусить залишити.
Бо щастя без любові не буває –
Цю істину всім треба зрозуміти…
31.01.2016
Finist відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радий Твоєму визнанню Божого натхнення у моїй поезії Божа істина прекрасна у своїй мудрості Рекомендую ознайомитися з попередньою притчею "Три запитання"
Finist відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радий Твоєму визнанню Божого натхнення у моїй поезії Божа істина прекрасна у своїй мудрості Рекомендую ознайомитися з попередньою притчею "Три запитання"
Гарно. Бажаю подальшого натхнення. 
Хороша притча!!! 
