Я простила б тобі всі гріхи, далебі,
Просто ти у ївстві мандрівник,
Це в тобі.
Тебе манить так чайок крик,
Моря стук,
Я не можу тримати тут,
Я не з тих.
Гори струсить і я
З плечей сповзу, як зі скель.
Ти злякався того, що відчув...
Й знову це!
Ночі сповнені зорей-вогнів,
Дикий шторм...
І на серці твоєму розірветься
Старий шов.
І достигнуть нарешті плоди
Із води,
Й ти подумаєш, що тебе
Знов накрило.
І закріплюючи на щоглі
Парус вини,
Ти утонеш-таки.
У мені.
Як в вині.
Полотнищем багряним розвієшся
На вітру...
І тоді я із контурів
Мап душі
Тебе зітру.
Може стихне у хвилях біль
Й стане штиль.
І ти знову візьмеш у руки штурвал...
І умчиш.
Головне, щоб на пристані твоїх таємних мрій,
Тебе справді чекав би хоч хтось, хто тебе любив.
