Правильна мить, контурний пейзаж,
Уява скрипить, починається міраж.
Чергую реальності, стараюсь прозріти,
Зрізати нормальності лінійні квіти.
Кволо і тривожно туман розганяю,
Звіра неймовірності за хвоста тримаю.
Маю незавершене щось неперевершене,
Ніби не відвержене, але не затверджене.
Тільки в руки мило - зразу в воду милом,
Ти хапаєш живо, а воно із жалом.
Жаль, що ти нестомлений, я, зате, незломлений,
Незваленний, величенний,
за всі спроби вже навчений.
Я тебе зловлю і звалю,
Геть розв'яжу й прочитаю.
Бійся, або не тікай,
Є й у круглого свій край. Доведу!
