Осіння депресія. Кава, якої не п’ю.
Робота, якої не маю. Футбол – без Нього.
Зло – на білбордах. Пліснява – на дор блю.
Клята Укрпошта губить листи до Бога.
Париж у скорботі. В полоні – Ведмідь-гора.
У «Що? Де? Коли?» пугутькають сонні сови.
Світ – не театр. Життя – це навряд чи гра.
Просто широке засіяне кров’ю поле.
Холодним осіннім туманам не треба віз.
Пекельним вогням любові – знайти б надію.
І врешті втекти. Туди, де Великий Віз
Не падає з неба. Туди, де великі хвилі
Виносять на берег сердитих морських їжаків.
Де давні народи не знають, як рвуться «бімби»,
Не чули нічого про Пукіна та ІДІЛ,
Не бачили навіть, як розпинають «відьом».
Гібридна депресія. Чорний турецький чай.
Прикмети про чорних котів і фатальні дати.
До Партеніту хотілося зазвичай.
Мрії змінилися. Краще – на Вануату.
18 листопада – ніч на 19 листопада 2015 року
