Було все це в однім селі, На нашій ненці-Україні.
Біда прийшла: на цій святій землі
Раптово діти стали гинуть.
Якась хвороба невідома,
Що забирала лиш дітей,
Тут панувала, як на троні...
І смерть гуляла між людей...
........
Молилась мати:
Любий Боже..,
Ти ж милосердним був завжди,
Зроби добро.Ти,знаю,можеш,
Щоб діти мої жили без біди,
Отої пошесті лихої...
Ось так молилась сам на сам.
Молитви щирої такої
Іще не чули небеса...
Благала мати,а життя поволі
Із кожним подихом дитину залишало…
Холодний піт з її лиця подолом
Матуся щохвилини витирала...
Ось так і задрімала при малечі...
Крізь сон почула відповідь з небес...
Хтось ніби обійняв її за плечі...
Прошепотів: Дитина ця - не мрець.
Але...повинна ти на білім полотні
Хрестами візерунки вишивати.
Потрібно це тобі, а не мені.
Спасти дитину може тільки мати.
Два кольори візьми: червоний з чорним,
Життя і смерть,кохання із журбою...
Це допоможе подолати горе...
І сам Господь завжди буде з тобою.
Червоний колір - кров свята Христова,
А чорний - колір матінки-Землі.
А біле полотно ,всьому основа, -
Це колір безневинної душі.
Коли закінчиш, зший з нього сорочку,
Нехай дитина носить для життя,
Вся нечисть тоді(хоче чи не хоче)
З дитини вийде, згине в небуття.
Але про це повинна ти мовчати...
Інакше-смерть тобі у той же час...
....
Відкрила очі виснажена мати
І до роботи прийнялася враз.
На полотні з'явились візерунки:
Дерева, квіти. Хрестик за хрестом ...
Вона не забувала про науку -
Червоне, чорне,.. Біле полотно...
Своє життя вона тут вишивала.
І, шиючи, молилась :
Батьку наш
Небесний,вічна Твоя слава,
Я знаю, Ти дочці здоров'я даш...
Ну все...закінчила.
Пора вдягати доньку...
А раптом - ні! А раптом марно шила?
Від сумніву аж закололи скроні...
Але ж і зупинитись вже несила...
Вдягла і відвернулась...
Сльози душать...
Аж раптом...сміх... Веселий,гомінкий,
-- Матусю,-чує,- розказати мушу,
Тепер я не помру, навіть не мрій!
Щаслива мати доньку обіймає,
До серця горне,радість на очах.
Нечиста далі й далі відступає,
Бо на дочці сорочка вся в хрестах.
Але ж сусідські діти теж вмирають...
Та ж є можливість їм допомогти...
Я знаю як, а їх батьки не знають.
То треба їм цю звістку донести..
Пішла селом, заходить
в кожну хату,
Розказує про біле полотно,
Червону й чорну нитку..,
Бідна мати...
Ніхто їй не повірив все одно...
- Та ж як до вас достукатися,люди?
Дивіться, он моя дочка,жива, -
Кричала мати, била
себе в груди.
Але ж ніхто не чув її слова...
У розпачі,забувши обіцянку,
Щоб від хвороби вберегти усіх дітей,
З доньки своєї вишиванку мати
Зняла... І впала на очах людей...
І лиш тоді повірили у силу
Червоно-чорних візерунків із хрестів.
Повірили у те,що ця майстриня
Життя віддала,щоб дітей спасти.
І з тих часів запам'ятали люди:
Хай що, хай буде найжахливий час!
Допоки вишиванка у нас буде -
Нечиста сила не здолає нас!
ID:
626072
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 04.12.2015 12:44:37
© дата внесення змiн: 04.12.2015 12:44:37
автор: Silenth
Вкажіть причину вашої скарги
|
Обираю собі.
