Коли стискаєш всю біль в кулак
адже не знаєш як жити далі,
здається що весь всесвіт перекрив доступ для
будь-якого світла.
І нащо сподіватись, якщо всі надії
розвіяло небажаним вітром.
Марити цією обережністю
щоб не ранили душу,
краще нехай її не бачать зовсім.
Вирішити більше не підходити до
межі депресії,все буде кращим
не зараз, але невдовзі.
Безтурботно радіти і дякувати
за кожну мить коли були разом,
в тих днях було сяйва більше ніж треба.
Навчитись бути справжньою,
після того як згадаєш, що обоє під спільним небом.